Корисні поради: шпинат заповнить дефіцит йоду в організмі

Вітаміни не втрачаються й після термічної обробки

Шпинат не даремно вважають суперфудом – поживніший і багатший на вітаміни овоч складно знайти. Всупереч поширеній думці, шпинат насправді є овочем, а не зеленню.

Батьківщиною шпинату вважають Персію, де його вперше почали спеціаль­но розводити. До Європи рос­лина потрапила ще в серед­ні віки, а в нас вживати шпинат почали не так давно – лише двісті років тому. В арабських країнах шпинат є такою ж важ­ливою культурою, як у нас – ка­пуста.

Шпинат дуже поживний за­вдяки високому вмісту білка – більше його лише у молодому горошку і квасолі. Такий рос­линний білок легко засвоюється і надовго насичує.

Шпинат – рекордсмен за вмістом калію, заліза і марган­цю. Його рекомендують людям з недокрів'ям і у відновлювальний період після хвороби. Шпи­нат має легку протизапальну, проносну і сечогінну дію, тому ефективний при набряках.

Також чимало у шпинаті йоду, що корисно для жителів облас­тей з дефіцитом цього мікро­елемента.

Шпинат корисний при авіта­мінозі, нервовому виснаженні, рахіті, туберкульозі, цукровому діабеті. Високий вміст кліткови­ни допоможе посилити перис­тальтику кишківника, боротися із закрепами і прискорити мета­болізм під час схуднення.

Зелене листя містить хлоро­філ, тому шпинат поліпшує мікроциркуляцію, перешкоджає згущенню крові і жовчі. Дуже корисний шпинат для вагітних і вегетаріанців. Включивши цей овоч у меню, ви поліпшите зір і підвищите розумові здібності,1 а ще він запобігає розвитку онко­логічних захворювань.

Не можна зловживати шпи­натом людям із хворобами ни­рок, сечовивідних шляхів, пода­грою, ревматизмом.

Зі свіжого молодого лис­тя шпинату готують салати – він поєднується з помідорами, огірками, зеленню, картоплею, а також з іншими продуктами: м'ясом, яйцями, горіхами, гри­бами, сиром. Оскільки у шпи­нату досить прісний смак, то неодмінно слід додавати спе­ції – перець, мускатний горіх. Старіше, грубувате листя кра­ще варити на парі або тушку­вати. Стійкому смарагдовому кольору не страшна термічна обробка.

Сік шпинату використовують як харчовий барвник, додають у креми, морозиво, тісто для пельменів і навіть локшину.

При підготовці статті був використаний матеріал з газети «Високий замок».

Завідуюча бібліотекою-філією №13                     Г. Недвецька

Ювіляр травня

Кропивницький Марко Лукич 

               Марко Лукич народився 22 травня 1840 в селі Бежбайраки на території сучасної Кропивницької області. Український театральний діяч, актор і драматург, один з видатних знавців козачого побуту.

Початкову освіту здобув у приватній школі шляхтича М.К.Рудковського в слободі Олександрівка. 1856 року із похвальною грамотою закінчив трикласне повітове училище в м. Бобринці. Служив там же у повітовому суді. У 1862-1863 рр. –вільний слухач юридичного факультету Київського університету. Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п’єсу «Микита Старостенко».

На 28-му році життя одружився з Олександрою Костянтинівною Вукотич (1851-1880).

У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду.

 У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання». З 1873 р. – у складі Харківського театру Александрова-Колюпанова.

У лютому 1875 р. вирушає на гастролі в Галичину, де стає наставником і режисером галицького театру «Руська бесіда», привносить ряд новацій у його діяльність.

У 1882 р. він організовує свою трупу, яка приблизно через рік зливається з трупою Михайла Старицького, де Кропивницький стає провідним режисером. Починається нова епоха в історії українського професійного театру. Своєрідним явищем є комедії Кропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900), «Мамаша» (1903).

 У перше двадцятиліття Кропивницький писав переважно твори комедійних жанрів – «Помирились» (1869), «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання» (1871), «Пошились у дурні» (1875), «Лихо не кожному лихо – іншому й талан» (1882), «Вуси» (1885) – за оповіданням О. Стороженка, «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» (1882). У драмах «Де зерно, там і полова» («Дві сім’ї») (1888), «Зайдиголова» (1889), «Олеся» (1891), «Перед волею» (1899), «Розгардіяш» (1906) поряд з основним конфліктом розгортається додаткова сюжетна лінія.

Помер 21 квітня 1910 по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.

Ювіляри травня

Данте Аліг’єрі 

(1265 -1321)

Данте Аліг’єрі – видатний італійський поет доби Відродження, письменник і політик, якого називають «батьком італійської літератури». Точна дата  народження невідома: за різними джерелами він народився в середині травня 1265 року. 

Про освіту Данте мало відомостей, є припущення, що він навчався вдома. Відомо, що він навчався у Болонському університеті, але не закінчив його.

Першим коханням Данте Аліг’єрі стала Беатріче Портінарі, яку він зустрів вперше в 9 років. Він знав її, але між ними не було навіть тісних дружніх стосунків, але для неї він написав багато творів. На велике нещастя для Данте Беатріче померла 1290 року. Смерть коханої жінки змусила його з головою піти в науку, він вивчав філософію, астрономію, богослов’я, перетворився на одного з найосвіченіших людей свого часу.

У 1295-1296 рр. Данте Аліг’єрі заявив про себе і як громадський, політичний діяч, брав участь у роботі міської ради. У 1298 він одружився з Джеммою Донаті, яка була його дружиною до самої смерті, але ця жінка завжди грала скромну роль у його долі. У них було троє дітей.

Активна політична діяльність стала причиною вигнання.

Ім’я Аліг’єрі два рази вносили в списки осіб, які підлягають амністії, але обидва рази звідти викреслювали.

Саме в період вигнання Данте написав твір, що прославив його у віках, – «Комедію», до назви якої через кілька століть, в 1555 р, у венеціанському виданні додадуть слово «Божественна». Початок роботи над поемою відноситься приблизно до 1307, а останню з трьох («Пекло», «Чистилище» і «Рай») частин Данте написав незадовго до смерті. Він мріяв за допомогою «Комедії» прославитися і повернутися додому з почестями, але його надіям не судилося збутися. Захворівши малярією, повертаючись з поїздки до Венеції з дипломатичною місією, поет 14 вересня 1321 помер.

Провідний бібліотекар бібліотеки-філії №13         Л.Кулікова

Господарюємо!

Секрети хороших врожаїв.

Під помідори – чай, під огірки – попіл, а між капусту – чорнобривці.

Найкраще серед баштанних родить «Вогник».

За майже півстолітній досвід дачники переконалася: найкращий сорт кавунів для нашого клімату – «Вогник». Аби зернятка перетворилися на апетитну ягоду, насінини треба замочити на 20 хв. у ледь рожевому розчині марганцівки й далі по 2 - 3 насінини «розселити» в одноразові стаканчики завглибшки 5 см (усе це діло господиня проводить у березні-квітні).

Наприкінці квітня, коли сонце вже не тільки світить, але й гріє, майбутні ка­вунці проходять курс загартовування.

- Для того ящик із листочками що­дня треба на вулицю виносити і ста­вити на сонце (перший день - 20 хвилин, другий - 25 і так далі). Коли вони акліма­тизуються до денних «прогулянок», їх можна лишати й на ніч. А десь із 15 травня – садити у відкритий ґрунт.

Оскільки кавун – культура сонце­любна, то ділянку йому підбирайте на підвищенні. А щоб ягода наливалася соком – не лінуйтеся підливати нехолодною водою.

Це трохи марудно. Бо треба воду на сонці грі­ти, потім відрами носити. Але в серпні, коли всіх родичів та друзів будете частувати каву­нами, ніхто не повірить, що 5-кілограмові красені виросли у вас.

Клімат змінився - і дині виростають медові й запашні

Освоївши секрети смачних кавунів, є можливість вирощувати диньки. До речі, із власного насіння (і перець також!).

Із динями клопотів менше. Бо насіння не треба в ящики висаджувати: одночасно із саджанцями кавунів його можна зра­зу – у відкритий ґрунт. Щоправда, по­передньо насіння потрібно також замо­чити у легенькому розчині марганцівки.

Переваги диньок і в тому, що вони потребують менше вологи (тому й по­ливати їх можна рідше). А єдина ви­мога – сонячна й «підвищена» ділянка городу.

Хоча в нас, здавалося б, не настіль­ки спекотно, як у степах України, втім клімат відчутно змінюється, щороку літо стає все теплішим, і диням виста­чає, аби вирости середнього розміру, налитися соком та медом і пахнути так, що жоден привозний овоч у конкуренти не стане.

Перець не пікіруюмо, а фітофтору горіхом і полином лікуємо.

А оскільки цьогорічний квітень зі сні­гом та морозцем, то поки що міні-город можна розгорнути у себе в хаті.

Щоб велику сім'ю прогодувати – треба гарні врожаї збирати На підвіконнях – горщики з перцем. На теплому котлі стаканчики із землею гріються. На столі, поближче до вікна, – місячний календар, який підказує «графік посадки». І ще – повний горщик чайних пакетиків. Потім класти по пів пакетика під кожен кущик помідорів. А от огірки під­живити азотним добривом. Для того потрібно спалювати солому і той попіл у 3-літровій банці залити водою, настоювати 4-5 днів, розводити водою і поливати між­ряддя, коли огірочки посходили.

А від пікірування помідорів та перцю відмовляються. Бо вони від такої «проце­дури» стають ослабленими і втрачають опірність до різних хвороб і погодних випробу­вань.

Щодо погоди, то, аби капус­та не змерзла, її після висад­ки у відкритий ґрунт потрібно накривтиє плівкою. А щоб захистити від білокрилки поміж рядками капусти сіємо чорнобривці, запах котрих відлякує метелика.

Ре­цепт боротьби з фітофторою

Знаючи період, коли рослини почи­нають хворіти цією недугою, готуємо такі ліки: листя горіха та полину насто­юємо з тиждень, потім літр цієї настоянки змішую з літром свіжого молока, розбавляємо в десяти літрах води і обпри­скуємо рослини. Ефективність перевірена!

При підготовці статті був використаний матеріал з газети «Батьки і діти».

Завідуюча бібліотекою-філією №13                     Г. Недвецька