З циклу корисних порад.Видряджаємо у перший клас

Підготовка до школи – процес і урочистий, і хвилюючий одночасно. І не тільки для малюка який вже через тиждень стане «дорослим» школярем, але і для його мами і тата. Часом більше самих першокласників хвилюються їхні батьки, які мучаться думкою, чи готовий ї їх синок чи донька до першого класу.

До того ж напередодні школи майбутні першокласники нерідко задають їм питання, на які складно відповісти навіть дорослому.

Саме тому виникла необхідність дати поради батькам про те, як підготувати дитину до шкільного життя, дуже хотілося б, щоб вони стали у пригоді кожному з вас.

Ранець, форма, олівці, фломасте­ри... Ніби все готово. Та чи задуму­валися ви над тим, чи ваша дитина психологічно готова до школи? Приділімо увагу не тому, чи купи­ли ви ранець, а тому, чи готовий ваш малюк щодня ходити з цією заповітною ношею до свого другого дому.

КОЛИ ЙТИ?

Перш за все психологи наголошують на тому, що не кожну дитину варто у шість років віддавати до школи. Хоч на­родилася вона, скажімо, у серпні. Спершу обов'язково треба проконсультуватись з психологом, який після простих тестів скаже, чи готова дитина до школи. Адже те, що дитина знає всі букви, вміє читати і рахувати, ще не означає, що вона готова ступити на першу сходинку в доросле життя. Насамперед дитина має бути готова до школи фізично: висиджувати на місці цілий урок, зосереджувати увагу, поєд­нувати слухову і зорову пам'ять у "бачу – чую – пишу". Треба добре подумати, чи варто позбавляти малюка ще одного року дитинства, адже школа – це "на все життя", повернути назад не можна.

ЯК ГОТУВАТИСЯ?

До школи нині готують у багатьох при­ватних студіях, педагоги також можуть допомогти, але першорядна роль у цьому процесі завжди має належати батькам. Причому ця підготовка має бути невпин­ною й непомітною.

Наприклад, ви йдете з дитиною на прогулянку. Ось трава, дерево, кущик. Звідки вони взялися? Спершу посадили насінинку, з якої виріс пагінець, а потім почало рости-рости й виросло дерево. Для цього потрібні сонечко, водичка.

А звідки взялося курча? Або ж: їде велика машина і маленька. Яка поїде швидше? Або ж: після прогулянки – обід. Ось каструля глибока, але вузенька, а ось широка, але неглибока. Подумайте разом, у яку більше борщу вміститься.

Побавтеся в ігри, де малюк буде вчите­лем, лікарем, продавцем, а мама – учени­цею, пацієнткою, покупцем. Перевірте, чи готова дитина приймати правила гри школи: педагог — вчить, школяр — на­вчається. Важливо, щоб батьки розуміли, що рахувати і писати дитину завжди зможе навчити педагог, а ось мислити мають на­вчити саме вони.

І ДРУЗІ, І НЕДРУГИ...

Не менш важливо підготувати дитину до оточення, навчити її спілкуватися, жити у шкільному середовищі й почуватися там природно. Це як на роботі: якщо колектив приємний, то працюється охоче, кожен ро­бочий день дає втіху, а якщо ж ні, то робота перетворюється на каторгу.

Як убезпечити свою дитину від розчару­вання в інших дітях, як уникнути сварок між дітьми, як уберегти від чийогось не­гативного впливу? Це не менш важливо, ніж уміння рахувати до десяти. Отже, треба пояснювати, що є і погані діти, які обзи­ваються і б'ються, але з ними також треба співіснувати.

Наприклад, дитина скаржиться, що її обзивають. Що тоді робити батькам? Психологи одноголосно застерігають: не можна втручатись у дитячі справи. Треба дистанційно скеровувати поведінку в правильному напрямку. Поясніть, що це ніби гра.

Ось ти такий гарний, охайний, з чистими руками, святково одягнений ідеш вулицею, а в тебе кидають брудний, увесь у болоті м'ячик. Ти ж зробиш усе, щоб він у тебе не поцілив?! А коли хтось обзивається чи ображає тебе, то це він у тебе кидає свій брудний м'ячик, хоче його позбутися. І ти не ображайся, а просто відступи, щоб цей м'ячик у тебе не потрапив. Навпаки, скажи: "Ти такий хороший, а носишся зі своїм брудним м'ячиком".

У цьому контексті слід бути дуже обе­режними. Часто так ми нав'язуємо дитині, що вона найкраща, чим створюємо так званий комплекс відмінника. У дитини з'являється бажання бути найкращим у всьому. А коли це не так? Як уникнути розчарування? Психологи вважають, що цей комплекс створюють самі батьки. Вчіть дитину захоплюватись іншими. "Ти найкраще малюєш, а ось у цієї дівчинки найгарніші букви. А послухай, як гарно грає цей хлопчина на флейті. А ось цей хлопчик рахує найшвидше у класі". Кожен має бути найкращим у чомусь.

ОЦІНКИ – НЕ ОСНОВНЕ

А ще батьки повинні усвідомити зна­чення оцінок. Одиниця – це дуже погана оцінка, а дванадцятка – дуже добра. Усе, що між одиницею і дванадцяткою, – це добрі оцінки, які мають право бути в зошиті та щоденнику школяра.

Основне не це. Головним є процес на­вчання, праця дитини на результат. Адже оцінка – це результат. А він не може бути важливішим за працю на цей результат. Отож навчіться захоплюватись самі працею дитини. "Який ти молодець! Букви вже не танцюють, майже рівні".

Але кажіть це щиро, а не після десяти ви­рваних сторінок. Якщо батьки ставитимуть результат (оцінку) вище від наполегливої праці на цей результат, у дитини з'явиться бажання домогтися найкращого результату будь-яким шляхом, причому не завжди чесним. Тому добра оцінка – це добре, це для вчительки і для мами з татом, а праця – це найважливіше, і вона – для самого школяра.

При підготовці статті був використаний матеріал з газети «Факт».

Завідуюча бібліотекою-філією №13                Г. Недвецька